Результати конкурсів 2016-2017 н.р.

Результати конкурсів 2015-2016 н.р.

нформація про конкурси.pdf
Adobe Acrobat документ 297.3 KB

 Районний конкурс «Україна - єдина країна»

 

Крутій Марина  Сергіївна 4- А клас (І місце)

Україну Бог благословляє

Найбільше у світі я хочу,

Щоб  дорослі і малі

Були  завжди  здоровими,

Щасливими були.

А ще  б мені хотілось,

Щоб  діти нашої  Землі.

Не знали  голоду і холоду,

А головне -  війни.

Учіться домовлятися,

Радійте  і живіть,

Цінуйте те,  що маєте

І Бог  благословить!!!

 

Палій Костянтин Андрійович 7- А клас (І місце)

Єдина родина – єдина країна  

Моя Батьківщина – моя Україна!

Тобі зараз тяжко, бо  в тебе війна,

А хочеться жити у вільний країні,

Себе збережи – ти така є одна!

У кожного в серці одна лиш надія –

Про мир і добробут на нашій землі!

Єдина країна – це всі розуміють

І лиш росіяни сприяють війні.

Ми будем  боротись за кожну хатину,

За волю, за щастя, за наших дітей,

Ми будемо мати єдину країну,

Могутню державу для вільних  людей!

Із себе потрібно почать будувати

Квітучу країну без сліз і біди.

Як совість підкаже, як батько і мати

Навчили  з дитинства життя все пройти.

Моя Батьківщина, моя Україна,

Моя рідна мати, співочий мій край,

Єдина родина, єдина країна,

У мирі й багатстві живи й процвітай!

Результати конкурсів 2013-2014 н.р.

 Районний мовно-літературний конкурс «Між нас тобі, Кобзарю, жити»

1.1.у номінації «Поезія» серед учнів 9-11 кл.:

І місце

ІІІ місце

Горобей Дарина (учениця 11 класу Княжицької ЗОШ І-ІІІ ст.

( уч. Процька Г.О.);

серед учнів 3-4 класів:

І місце

Гуля Анастасія, учениця 3-А класу Княжицької ЗОШ І-ІІІ ст. (уч. Янченко Н.Л.)

ІІІ місце

Касьян Анна, учениця 3 класу Княжицької ЗОШ І-ІІІ ст. ( уч. Чумак Т.А.)

У номінації «Проза» серед учнів 9-11 класів:

ІІІ місце

Горобей Дарина, учениця 11 класу Княжицької ЗОШ І-ІІІ ст.(уч. Процька Г.О.)

«Між нас тобі, Кобзарю, жити»

Терещенко Анастасія

 

  Читаючи «Кобзар»

Вкотре в руки беру я безсмертний «Кобзар»,

Вкотре подих тамую в чеканні:

Що сьогодні розкаже мені наш пісняр?

Чим збентежить душі поривання?

 

Я пройшла вже стежками синів-гайдамак,

Що за волю «свяченими» бились,

І на мить зазирнула в зелений байрак,

Де Оксана з коханим зустрілись.

 

Захопив мене духом народ-Прометей,

Що кував свою волю віками,

І постійно навчав нерозумних дітей

Залишатися завжди братами.

 

Полетіла стрімглав у Суботів старий –

Церква низько від часу схилилась,

Де самотня душа на святому хресті

За Вкраїну невпинно молилась.

 

Я стояла тихенько під тином кривим

Й чула спів перебенді сліпого,

Що не треба коритися бідам своїм

І радіти з нещастя чужого.

 

А як Дніпр заревів на порогах крутих

Про козацькую доблесть і славу,

Пройняла мене гордість за предків своїх –

Запорізьку відважну державу.

 

Я почула твій заклик, поете-бунтар,

І свого незцураюся зроду.

Всі знання покладу на Вкраїни вівтар

І віддам для свойого народу.

Гуля Анастасія  Олександрівна  

Добро і зло

Якось вранці, як на зло,

Посварились зло й добро.

Зло хвалилось, викривлялось,

Насміхалось, нервувалось.

А добро цього цуралось,

Все віталось, посміхалось.

І віднині злеє зло

Стало слабшим за добро.

  

 

                                       І на оновленій землі

                                       Врага не буде, супостата,

                                      А буде син, і буде мати,

                                      І будуть люди на землі

                                        Т.Г. Шевченко

Цю країну зовуть Україна,

Тут ми народилися і живемо

І, немов одна родина,

Радість іншим несемо.

Україна – червона калина.

Україна – це спів солов’я.

Україна – моя Батьківщина.

Україна – це ненька моя.

У достатку живе тут родина,

І пшениця в полі шелестить.

Тут маленька радісна дитина

До обіймів маминих біжить.

                                             Горобей Дарина Михайлівна

Ти живий, Тарасе, серед нас

 

Ти живий, Тарасе, серед нас,

Тепер дивись на неньку Україну,

Хоча й змінився докорінно час,

Земля така ж нам рідна і єдина.

Змінилися ліси, степи і полонини,

Змінився світ: пройшло вже два віки,

Але є те, що завжди є незмінним –

Це вічна пам'ять, дух народу й, власне, Ти.

Ми, українці, вічно є нескорений народ,

Який боровся й бореться невпинно,

Ми – патріоти, що здолали ківш пригод:

Знущання й гірку долю безпричинно.

Ми пам’ятаємо твій «Заповіт»,

«І мертвим, і живим…», і «Катерину».

Ці твори добре знає увесь світ,

Твої вірші – це золото, дар Божий, це перлини.

Тарасе, ти один із тих сміливців,

Які за долю України спати не могли,

Ти є тим істинним Героєм – українцем,

Яким пишатиметься наш народ завжди!

 

 

Невмирущий Геній

 

Тарас Шевченко справді є живим серед нас, адже генії не мають дати смерті. Вони так само невмирущі, як їхні твори. Тарас Григорович – це людина з великої літери, це істинний патріот своєї Батьківщини, про долю якої він піклувався все своє нелегке життя. Його неперевершені твори навчають нас бути справжніми патріотами, своєї держави, закликають до справедливості, єдності, уміння цінувати кожну хвилину свого життя, допомагати ближньому. Кобзар – це надзвичайно сильна та мудра особистість, яка сміливо нехтує своєю свободою і пише правдиві твори, що висміюють тогочасне нелюдське ставлення до українців із боку Російської імперії.

Тарас Григорович мав дуже тяжку долю: рано залишився сиротою, був кріпаком,  десять років свого життя сидів за ґратами. Хоча заслання й солдатчина підірвали Шевченкове здоров`я, набагато скоротили життя, та не могли вони зламати таку морально сильну людину, як наш Кобзар, не могли примусити зійти з обраного шляху, зрадити своїм поглядам. Ніщо не було вбите постійними, тривалими та нестерпними ув’язненнями поета: ні світогляд, ні любов до своєї Батьківщини, ні почуття національної самосвідомості. Також неперевершеного таланту Шевченка боялися, оскільки йому часто забороняли те, що буквально стало сенсом життя, - писати й малювати. Але де б не був Тарас Шевченко, серцем і думками він завжди з Україною.  Саме почуття любові до рідного краю допомогли йому вистояти проти постійних утисків та негараздів.

Після себе Тарас Шевченко залишив величезну творчу спадщину, яку за цінністю не можна порівняти ні з якими скарбами. Темами його творів було все те, що пов’язане з Україною та тим, що завжди непокоїло генія. Це й возвеличення видатних українських постатей, і засудження несправедливості та жорстокості російського царату, і тема материнства, і заклик до єдності українського народу для  спільної боротьби.

У своїх творах «Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Чигирине, Чигирине…» Шевченко пишається героїчними вчинками свого народу. Тут він створив величні образи борців за народне визволення, показав лицарський дух нашого народу, відтворив його славу.

Однією з головних тем у Кобзаря є, звичайно, боротьба проти жорстокого російського царату та кріпацтва. Яскравим прикладом є поеми «Сон» та «Кавказ», у яких Шевченко так майстерно через сарказм та іронію висміює та засуджує царизм.

Неможливо не зазначити велич творів Тараса Григоровича на тему материнства. Це одна з найулюбленіших тем великого Кобзаря. Він рано залишився сиротою, тому твори цієї тематики Шевченко писав водночас і з болем, і з задоволенням. Це поеми «Наймичка», «Катерина», «Марія». Ніхто в українській літературі до Шевченка не створив таких проникливих і хвилюючих образів жінок. Він завжди хотів бачити матір веселою, щасливою, вільною від кривди, яку вона терпіла від кріпосницького суспільства, і тому написав ці твори.

Справжнім шедевром Шевченка є твір,  який буде завжди актуальним. Це послання «І мертвим, і живим…» Тут звучить звертання Кобзаря, заповіт нам творити свою державу вільною, демократичною, багатою, незалежною, де мають бути лише ті українці, які поважають свій народ, національну культуру, мову, звичаї, віру. Слова Шевченка звучали пересторогою не тільки для його сучасників, а й особливої гостроти набули і в наш час. Наше завдання -  глибоко замислитися в суть послання поета й зрозуміти, що наш обов’язок – це плекати та примножувати славу України, боротися за її розбудову й розквіт.

Отже, Шевченко був поетом національного й соціального визволення свого народу. Його твори стали неоціненною спадщиною для українського народу, якою нам потрібно пишатися.

 Красновська Катерина Петрівна

Ми вдячні тобі, Тарасе!

 

Уже минуло двісті літ,

Коли на світ, в убогій хаті,

Знайшовся хлопчик.

Не знав ні батько, ані мати,

Як привітає його світ,

В які одягне його шати.

Чим обдарує його доля:

Чи приведе хлопча в палати,

Чи буде плакать й горювати,

І тільки снитиметься воля.

Ніхто не знав, що поцілунок Бога,

Дарований убогому малому,

Змінити зможе долю й виведе у люди,

І змусить поважати хлопця світ.

А що, натомість, матиме Тарас?

Душевні муки, темний каземат,

І заборони, які склав царат!

…Повернутись на Вкраїну, збудувати хату,

Одружитись з молодою і діточок мати

Так хотілось Кобзареві, але не судилось…

Прожив коротке, але наповнене ущерть життя,

Мав визнання, мав славу, мав повагу.

Боялись його слова, як вогня,

Пишалися його словами, що несли наснагу.

Тарасе, твоє слово сильне й нині,

Твої нащадки дякують тобі

За незнищенний дух, за серце вільне,

За правду, знайдену у боротьбі!

                                            Петрук Юлія Миколаївна

Образ матері в творчості Тараса Шевченка

Мама - скільки тепла, любові в одному тільки слові. Ця людина буде постійно займати в нашому житті видатне місце. Матуся завжди підтримає в скрутну хвилину, буде до останньої миті свого життя любити й оберігати нас, своїх дітей.

На жаль, у видатного поета Тараса Шевченка, який пережив у своєму житті багато труднощів, не було поряд людини, яка б пожаліла, пригорнула до себе й прошепотіла ніжні заспокійливі слова, дала слушну й водночас мудру пораду. Так, у нього було багато друзів, знайомих, які поважали Шевченка, допомагали йому, намагалися ставати найближчими друзями. Але найріднішою людиною для поета назавжди залишалася його мама. Вона померла,  коли Тарасу виповнилося лише дев'ять років. Хоча в нього й з'явилася мачуха, але вона не змогла замінити йому матір, подарувати йому те тепло, яке кожну хвилину дарувала Тарасу його мама.

Творчість Тараса Шевченка глибоко наповнена материнськими образами. Здавалося, що може бути простішим описати матір, але Шевченко умів підібрати такі слова, за якими ми розуміємо, що мати - це уособлення найпрекраснішої, найніжнішої, найтурботливішої, найулюбленішої для кожного з нас людини на землі. Він писав: " Хто матір забуває, Того Бог карає". 

Поема "Катерина" - це сумна розповідь про дівчину-покритку. У ліро-епічній поемі оповідається про те, як молода українська дівчина на ім'я Катерина зустрічається з російським офіцером і згодом вагітніє від нього. Тим часом,  її коханий їде на війну з Туреччиною, вона чекає на нього, але він так і не повертається. Катерина після народження свого сина-байстрюка стає ганьбою для власних батьків і посміховиськом для всього села. Засмучені батьки проганяють її з дому разом із сином. Дівчина йде шукати свого коханого аж у Москву. Незабаром вона і справді зустрічає його разом з іншими солдатами, але він не хоче знати ні її, ні сина. У відчаї Катерина кладе дитину на шлях, а сама біжить у діброву до ставу й топиться.  

Також побутовою поемою Шевченка, в якій яскраво виражено образ матері, вважається "Наймичка". Це розповідь про дівчину Ганну, яка народила сина-байстрюка й підкинула його до багатого подружжя, у якого не було дітей. Згодом вона йде в найми до подружжя, щоб допомагати їм з дитиною. Вона любить і леліє свою дитину: «Сама нез'їсть і не доп'є, його нагодує».Коли хлопчик підріс, він навіть став називати її «мамою». Але тільки перед смертю Ганна наважилася зізнатися своєму сину, в тому, що насправді вона і є його матір'ю: "Прости мене мій синочку! Я...я твоя мати".

Для жінки великим щастям є народити й виховати дитину, але в що можуть перетворити материнське щастя жорстокі звичаї й людське ставлення? Поет у різних творах по-різному вирішує ці проблеми.

Катерина та Ганна - це матері, які народили синів-байстрюків, які стали посміховиськом для тогочасного жорстокого суспільства, їх спіткали не тільки моральні проблеми, а й соціальні. Тарас Шевченко змалював їх тяжку, нещасливу материнську долю.

По-різному влаштували життя своїх дітей Катерина та Ганна. Одна "вміла...брови дати, карі оченята, та не вміла на сім світі щастя-долі дати". Інша, забувши про себе, зробила все для щастя сина. Я вважаю, що життя Ганни -  справжній материнський подвиг, а її образ - найзворушливіший у світовій літературі.

Тема материнської долі дуже актуальнав творчості Тараса Шевченка. Адже мати - це духовна основа людського життя. Звичайно, не всі матері чинили так, як Катерина чи Ганна. Це винятки. Більшість несли свій тяжкий хрест, переборюючи труднощі, але не лишаючи дітей права мати матір. І щаслива та дитина, яка запам’ятала дотик материнської руки, її ніжний поцілунок, ласкаве слово і радісний сміх, коли її син зробив перший крок, а потім, ставши дорослим, пішов в самостійне життя з благословіння матері.    

                        Іванчишина Юлія  Павлівна

«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

     Він був самоуком і вказав нові, свіжі вільні шляхи професорам та книжним ученим»

                                                                          Іван Франко                                           

 

        Постать Тараса Григоровича Шевченка не випадково визнано фундаментом нової української літератури, бо саме він перетворив українську літературу на явище літератури всесвітньої, його творчість ніби подолала звичні кордони. Саме в творчості Кобзаря найповніше розвинулися засади, що згодом стали провідними для передових українських письменників другої половини Х1Х – ХХ1 століть.
    Хоча існує думка, що Шевченка занадто ідеалізують, приписуючи йому геніальність у поетичній та художній творчості. Чи можна з цим погодитися? Кожна думка має право на існування,  кожне слово має бути почуте, але не можна заперечувати очевидне: народність і реалізм, що розкривали справжнє життя в усій його повноті та багатогранності, віднайшли своє місце  в музиці, літературних творах, живопису. Його літературним образам присвячували свої твори такі відомі композитори, як М.Лисенко та Г. Майборода. Творчість Шевченка майже вся стала якщо не піснею, то джерелом для створення опер, балетів, кантат, сюїт. У дивовижу факт, що не має аналога в світовому письменництві: на 240 шевченкових творів, які становлять його «Кобзар», композиторами складено понад 500 музичних творів. Хіба це не доказ геніальності та неповторності стилю поета.

     На мою думку, творчість Кобзаря не користувалася б такою популярністю, якби не торкалася струн душі людської, якби помисли його не були близькі для нас. Павло Тичина говорив: «Сьогодні думи Т.Г. Шевченка є нероздільні від дум нашого народу. І тому народ так часто і так охоче звертається до свого поета».

Іншим доказом геніальності та далекоглядності Т.Г. Шевченка є теми, порушені в творах, вони будуть існувати завжди . У його пророчих словах із потрясаючою силою виявлена любов до України:

                        Свою Україну любіть.

                        Любіть її … во время люте,

                        В останню, тяжкую минуту,

                        За неї Господа моліть!

  

   Секрет простий:  ці слова, на мою думку, йдуть від стривожених душі й серця, вони такі правдиві в осмисленні людської природи, міжлюдських стосунків і суспільних відносин. Урешті – решт, творчість Т. Шевченка – це легкість, сила і глибокий зміст у кожному його творі. Слід звернути увагу, що саме з появою Кобзаря настала ера боротьби за місце під сонцем багатостраждальної України:

                            Жива душа поетова святая,

                            Жива в святих своїх речах,

                            І ми, читая, оживаєм

                            І чуєм Бога в небесах.

Сила Тарасового слова очевидна, у творчості сучасників вона акумулювала духовний потенціал національно свідомої особистості. Яр Славутич пише:

                            Коли я чую від мого онука

                            З дитячих уст Шевченків «Заповіт»,

                          На серці тепло – не умирає міт.(злиття Я з Ти)

                            Про вічність роду, що міцніше бука.

А у поетичних збірках поета Д.Кременя помітна  «шевченківська» енергетична зарядженість:

                      Я згорів, як огонь.  По мені промовлятиме попіл,

                      Але образ вогню нам ввижатися буде здаля.

Мені доводити, що творчість Шевченка віднайшла своє місце у творах, у думках, у переконаннях сучасних письменників не потрібно, слід лише прочитати Шевченкове:

                                        Ну, що б, здавалося, слова…

                                        Слова та голос – більш нічого.

                                        А серце бється – ожива,

                                        Як їх почує!...

                                        Знать, од Бога

                                        І голос той,

                                        І ті слова,

                                        Ідуть меж люди!

 

                                            Касьян Анна Володимирівна

Шевченко крізь віки

 

«Садок вишневий коло хати…»

Лунають строки крізь роки.

Ти, Україно,- рідна мати,

Поети – це твої сини.

Читаєм вірші ми Шевченка –

Сумує серце, йде сльоза.

Він мріяв так, як і всі діти,

Життя його – гнучка лоза.

Він мріяв про сади квітучі,

Про солов’їний гарний спів,

Про вільну, щиру і могучу

Про Україну «без врагів».

Його дитяче щире серце

Було сміливим і палким.

Він патріот землі своєї,

Він був й залишиться таким.

Його вірші – це сила духу,

Це сила слова і думок.

На всі віки згадайте, люди,

Що він зробив!.. В душі струмок,

Струмок природний,

Чистий, сильний

З блакитно-синьої води.

І пийте, люди, й пам’ятайте,

Хто славить всіх нас на віки!

Тарас Григорович Шевченко!

Ім’я це гідно вимовляй,

І так, як він, Вкраїну рідну

Ділами завжди прославляй.

 

 

счетчик посещений

Сайти

Бібліотека книг українською

Щоденник

Вікіпедія

www.uk.wikipedia.org              

Острів знань

Освіта. ua

Нормативні документи про освіту МОН України

Життя школи